Посадили как-то в соседних дворах березку и елочку. Весна была добрая и деревца хорошо прижились на новом месте. Смотрят они друг на друга через забор и днем, да и ночью, беседы ведут. Сдружились, никакая ограда не помеха!
Да вот настало лето. Жаркая выдалась пора! Солнце деревца-то палит, тучки руками разгоняет.
Елочка начала слабеть-желтеть. Худо ей стало, разве что, иголки не осыпаются. А вот березке и жара ни по чем! Она корни поглубже пустила, шевелюру (хотя еще и малую) свою лиственную распустила и растет, не зная горя, ширясь не по дням, а по часам.
Загордилась от того березка.
- Ух, на сколь я крепче этой колючей елки! – бывало вскрикнет она и давай листьями шуметь, на соседку дразниться.
Ну, а елочка, слыша это, духом совсем уж падает, того и гляди, окончательно зачахнет.
Да вот осень лето прогнала. Ходит она по своим новым владениям и видит наши деревца. Глядит, а березка все елочкой помыкает. Стало осени обидно. Она-то елочку своими слезами-дождями омыла, вдоволь напоила. А на березку подышала, у той все листья пожелтели, да и попадали на сыру землю.
Елочка сил набралась и хорошеть начала день ото дня. Иголочки зеленеют, веточки в ширь пошли. Березка чуть со злости-то не сгнила, да вот зима пожаловала. Она все снежком припорошила и давай стужу по улицам гонять.
Березка чуть до смерти не окочурилась, а елочка стоит себе в своей игольчатой шубе, да еще и соседку утешает. Такая вот она добродушная была! И, видимо, за это на Рождество ее так украсили! Стояла елочка пестрая, мигающая – со всей улицы разглядеть не трудно, хоть и мала!
Вот тогда-то у березки гордость и отморозилась вовсе. Соседки помирились, да и как в былые времена сдружились. А то и еще пуще! Когда весна пришла, подруги начали друг за дружкой резво расти. Им хотелось поскорее стать выше забора, чтобы лучше было улыбаться своей соседке.
Так и людям Бог дает в свое время показаться, а еще и от гордости помогает избавиться.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Ханука та Різдво. - Левицька Галина Вистава відредагована, щоб могли зрозуміти діти молодшого віку. В коментарях залишаю 2 Дію, як була в першому варіанті. Можливо комусь знадобиться більш глибока інформація про Свято Хануки.
2 Дія
Ангел: Було це після завойовницьких війн Олександра Македонського, коли земля Ізраїлю перейшла під владу Сирії. Всі країни об’єднувала елліністична культура, в якій змішалися звичаї і традиції різних народів. Люди вважали себе «Громадянами Всесвіту». Вони захоплювалися різними спортивними іграми, язичеськими святкуваннями та спектаклями на честь грецьких богів.
Багато євреїв були слабкими у вірі і хотіли бути, як всі... Над життям євреїв, які залишались вірними Божим Заповідям, нависла загроза.
1-й ведучий: І що, насправді, карали тих, хто не їв свинину?
Ангел: Насправді! Вимоги до євреїв були дуже суворими. Цар Антиох видав указ про заборону вивчати єврейську мову, святкувати шабат, дотримуватися єврейських традицій і навіть називатися євреями. Це було справжнє рабство! В Єрусалимському Храмі на жертовнику принесли в жертву свиню, а в Храмі поставили статую Зевса!
1-й ведучий: А про яких героїв говорив (ім’я 2-го ведучого)?
Ангел: Це ті євреї, які любили Бога понад усе!
Виходять Матітьягу та Маккабі
Матітьягу: Я, Матітьягу, священик. Разом з моїми синами підняв повстання, кличучи: « Хто за Господа — до мене!» Ми пішли в гори з твердим рішенням стояти в вірі й боротися до останньої краплі крові...
Маккабі: Я, Маккабі, син Матітьягу. Керував загонами повстанців. Визвольна війна продовжувалась 3 роки. Ми не були досвідченими вояками. Наші загони складалися з пастухів, землеробів, ремісників. До того ж ми не мали достатнього озброєння...
1-й ведучий: Маккабі, я не розумію, як можна воювати, не будучи справжніми воїнами?! Без зброї, без лицарських обладунків? Я не розумію, чому ви воювали? Хіба не простіше було б бути такими, як всі? Просто жити і насолоджуватись життям...
Маккабі: Справжнє життя неможливе без віри у Всемогутнього Бога, Живого і Сущого, Який створив усе, Який і дає нам Життя. Справжня насолода — це приходити у Храм і служити, і поклонятися Йому, дякуючи Богові за все! Але Храм споганений і нема місця для поклоніння... Тому ми воювали, щоб звільнити Єрусалим, мати право бути євреєм і приносити жертви Живому Богу в Храмі!
Ангел: Відбулося три вирішальні битви. Війська сирійців значно переважали як по кількості, так і по військовій оснащеності. Але євреї постилися та молилися:
Маккабі: «Боже! Ми безсилі, а Ти Всесильний! Прости нас за наш непослух! І поверни нам Храм! Бо нема життя без істинного поклоніння Тобі!»
Ангел: І Бог дав Своє Диво! Повстанці здобули вирішальну перемогу, звільнили Єрусалим і відновили службу в Храмі!
Маккабі: Священики очистили і освятили Храм, побудували новий жертовник. Але для повноцінного Богослужіння в Храмі треба було засвітити Мінору.
Ангел: Мінора — це великий світильник, який складається з семи лампад, котрі мають постійно горіти. В лампади, згідно Божих Заповідей, треба було заливати лише чисту освячену оливу.
Маккабі: Ми знайшли лише одну посудину з чистою освяченою оливою. Її мало вистачити лише на один день горіння Мінори. Для приготування нової оливи потрібно було вісім днів.
Матітьягу: Але євреї так прагли нового початку Богослужіння! Вони прагли Божого Світла, Божої Милості, Божої Радості! Тому, наперекір всім сумнівам, священики засвітили Мінору. І сталося Боже Диво! Мінора горіла 8 днів, аж поки була приготовлена нова чиста олива.
Ангел: В пам’ять про очищення Храму євреї святкують Хануку. Це свято очищення, оновлення. Це свято Світла!
Матітьягу та Маккабі виходять. Виходить 2-й ведучий.
